вона приходить не часто і не завжди підходить близько. буває, ти просто відчуваєш радість, якою хочеш поділиттся, а нема нікого поруч.. або хочеш кудись піти, а нема з ким толком: знайомі чи колеги мають плани, друзі - дружин і чоловіків.. а буває ото прийдеш з роботи, приймеш душ, повечеряєш, сядеш відпочити, а думка прийде, невимушено і непрошено, сама собою: "блін, поспілкуватися би з КИМОСЬ".. а найгірше, коли свято. день народження, новий рік чи паска, валентина, та навіть четверте липня, коли всі навколо тебе або їхали на відпочинок, або йшли дивитись феєрверки.. а ти ні. і проклинаєш підсвідомо то свято.. а інколи ота самотність видається хмарою в твоїй кімнаті... вона ніби тисне, чорним димом заповнює свідомість, і врешті ти просто не бачиш ПОТРЕБИ вийти на вулицю, змінити своє життя. і коли та самотність так близько, вона сама собою переходить у депресію, апатію, нелюбов....до себе.. і до всіх навколо. небагато людей, з якими можеш бути СОБОЮ, і хоч багато хто розуміє чи погоджується частково, та далеко не всі будуть твоїми людьми вкінці. саме тому ти знаєш, що то таке - самотність. напиши мені, якщо це розумієш.. ya.knox @ yandex.com |